15

slide1

16

There are no translations available.

Лист Міндоходів України від 03.02.2014 р. № 2499/7/99-99-10-03-01-17

Щодо судової практики у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень, пов’язаних з класифікацією товарів згідно з УКТЗЕД

Аналіз судової практики у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення зобов’язань з митних платежів свідчить, що під час обґрунтування переважної більшості рішень, винесених не на користь органів доходів і зборів, адміністративні суди використовують правову позицію Верховного Суду України, викладену в Узагальненні практики розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами, витяг з якого оприлюднено 01.01.2010 р.

Вказана правова позиція полягає в тому, що у випадку коли митниця, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалася з відомостями щодо коду товарної номенклатури, зазначеним імпортером, то у подальшому вона не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов’язань у зв’язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури.

Зазначена позиція Верховного Суду України обґрунтована нормами:

  • п. 10.3 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з якими платники податку, які імпортують товари на митну територію України, відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування митному органу, який, у свою чергу, п. 10.1 цієї статті Закону визначений відповідальним за нарахування податку;
  • пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон про погашення зобов’язань), згідно з яким якщо сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання.

Надалі Верховний Суд України уточнював вказану правову позицію з урахуванням норм Митного кодексу України 2002 р.

Зокрема, в постанові від 19.06.2012 р. у справі № 21-181а12 Верховний Суд України вказує, що аналіз статей 69, 313 Митного кодексу України 2002 р. свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Якщо відповідних обставин у справі не встановлено і митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, відніс товар до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то надалі він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару.

Разом з тим у постанові від 07.11.2011 р. у справі № 21-223а11 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень митниці, прийнятих у зв’язку з виявленням факту невірного визначення під час митного оформлення товарів їх митної вартості, Верховний Суд України дійшов таких висновків.

Установлене пп. 4.2.1 п. 4.2 с. 4 Закону про погашення зобов’язань правило звільнення платника податків від відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов’язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, не застосовується для визначення обов’язкових платежів під час пропуску товарів через митний кордон України, оскільки у переважній більшості випадків митну вартість товарів визначає декларант.

Таким чином, митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень, якщо, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України, за винятком випадку, коли встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках, тобто коли під час митного оформлення рішення про визначення митної вартості товару митницею не приймалося, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товару через митний кордон України було допущено порушення законодавства, митниця має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

З огляду на викладену правову позицію Верховного Суду України слід зазначити, що відповідно до статей 81, 88 Митного кодексу України 2002 р. здійснення декларування товарів, тобто заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, є обов’язком декларанта.

Відповідно до п. 5.3 розділу I та пп. 2 п. 2 розділу II Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Держмитслужби України від 09.07.97 р. № 307, що була чинною до 01.10.2012 р., графа 33 «Код товару» вантажної митної декларації заповнюється декларантом. Митний орган відповідно до розділу 3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Держмитслужби України від 20.04.2005 р. № 314, здійснює лише перевірку правильності класифікації та кодування товарів.

Таким чином, як і у прикладі з митною вартістю товарів, у переважній більшості випадків код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД) визначає декларант.

Вказане свідчить про наявність підстав для застосування висловленої Верховним Судом України у справі № 21-223а11 правової позиції при вирішенні справ про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих у зв’язку з виявленням факту помилкової класифікації товарів.

Окремо слід звернути увагу, що на сьогодні вказані правові позиції можуть бути застосовані лише до правовідносин, що виникли у зв’язку із здійсненням митного оформлення товарів, до втрати чинності нормами законодавства, якими такі позиції обґрунтовано.

Під час супроводження справ, що виникли у зв’язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень про визначення зобов’язань із сплати митних платежів за вантажними митними деклараціями, оформленими з моменту набрання чинності Податковим кодексом України, слід враховувати таке.

Згідно із ст. 36 Податкового кодексу України обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, визнається податковим обов’язком.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України платник податків крім випадків, передбачених податковим законодавством, самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій (митній) декларації.

Статтею 37 Податкового кодексу України визначено виключний перелік підстав для припинення податкового обов’язку, який не містить такої підстави, як помилка платника податків або контролюючого органу.

Вказані норми узгоджуються з нормами Митного кодексу 2012 р.

За загальним правилом ст. 295 Митного кодексу України 2012 р. митні платежі нараховуються декларантом самостійно.

Статтями 257, 266 зазначеного Кодексу закріплено обов’язок декларанта внести до митної декларації, зокрема, відомості про код товару, нарахування митних платежів, їх ставки та суми тощо.

Частиною 4 ст. 69 Митного кодексу України 2012 р. закріплено право органу доходів і зборів самостійно класифікувати товари у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів.

При цьому відповідно до частини 14 ст. 354 Митного кодексу України 2012 р. рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТЗЕД окремими документами не оформлюються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Враховуючи викладене, зобов’язую організувати вивчення даного листа фахівцями підрозділів правової роботи з метою використання при супроводженні судових справ.


Директор Департаменту правової роботи В. КОЧКАРОВ